У людині від природи закладено непереборне прагнення пізнавати багатоманітний оточуючий світ (формувати світогляд). Тому, саме суб’єктом творення ідеї Університету стала особистість, яка усвідомила потреби пізнавати себе, свою приналежність до людського роду (національна ідентичність), передавати свій досвід і здобуті знання нащадкам. Університет постає як осередок освіти та науки, діяльність якого завжди була спрямована на цивілізаційний розвиток суспільства.
Зростання ролі науки в суспільстві та її соціального престижу ставить високі вимоги до знань про науку. Вперше науку охарактеризував Аристотель як особливу форму знання. У епоху Античності здебільшого мало місце філософське пізнання світу. Такі поняття як «філософія», «знання», «наука» фактично співпадали: це було «триєдине ціле», нерозділене на частини. До викладання у школах стали залучати філософів, які мали навчати дітей мудрості.
Поблизу Стародавніх Афін Платон заснував свою школу – Академію, яку назвав на честь грецького героя Академуса, могила якого була оточена гаєм, де Платон читав лекції. Поштовхом для заснування Академії стало розуміння Платоном важливості вищої освіти для розвитку громадян, де мали б виховувати істинних мудреців (філософів) для керування державою. У ній вивчали невідомі раніше науки: діалектику, аналітику, методологію, філософію.
Згодом Аристотель, що належав до платонівської Академії, започаткував свою школу – Ліцей. У рамках його філософії об’єднувалися зведення і знання про «перші причини і загальні початки», про окремі природні явища, про життя людей та історію людства, про сам процес пізнання, формулювалася певна сукупність логічних (Аристотель) і математичних (Евклід) знань. Аристотель створив цілісну систему формальної логіки, «першу філософію» та діалектичний метод і заклав основи того прагнення до точного аналізу кожної конкретної ситуації, яке в кінцевому результаті привело до формування сучасної європейської науки.
Середньовічна система освіти була запозичена з Античності і вибудовувалася на «семи вільних мистецтвах». Середньовічні школи були монастирськими, кафедральними (при міських соборах) і парафіяльними. Мова викладання – латина, але у XIV ст. здійснюється перехід на народні, національні мови. Поступово, з розвитком міст, кафедральні школи перетворювалися на університети. Університет – це автономний заклад вищої освіти, тип якого сформувався в Європі за Середньовіччя.
Перші університети виникли у Болоньї (1088 р.), Оксфорді (1167 р.), Парижі (1215 р.) та інших європейських містах. Основним методом університетського викладання були лекції професорів, на яких вони читали і коментували книги філософів: праці Аристотеля на філософському факультеті, трактати Гіппократа – на медичному. Окрім лекцій, поширеною формою наукового спілкування були диспути чи прилюдні дискусії, що періодично влаштовувалися на богословсько-філософські теми. На диспуті висловлювались докази за і проти висловленої думки. Перемагав той, хто міг навести більше цитат, витримок з творів визнаних авторів, підкріплюючи ними свою думку. У одному з диспутів оксфордський магістр Дунс Скот (1266– 1309 рр.) вислухав і запам’ятав 200 тез і тут же послідовно їх заперечив (закладається метод «критичного мислення»). Європейські університети в епоху Середніх віків були вищими учбовими закладами для підготовки управлінців (керівників церкви та держави).
За зразком такого університету було організовано Києво-Могилянську академію, яка стала визначним науковим осередком, де формувався один з центрів філософської думки слов’янського світу загалом, відбувалося становлення української літературної мови, сформувалася літературна й поетична школа.
Освіта сучасного університету скерована на високий рівень підготовки фахівців різних галузей, а філософія покликана сприяти формуванню всебічно розвинутої особистості, що дозволяє долучати здобувачів вищої освіти до світової культури та формувати науковий світогляд.
Пресцентр кафедри філософії і соціальної антропології ім. І.П. Стогній