Наукова школа Хомич Галини Олексіївни «Активізація психологічних ресурсів особистості в умовах соціальної депривації»
Проблема «ресурсів» особистості є сьогодні надзвичайно актуальна, оскільки суспільство в цілому та кожна людина зокрема сьогодні стикається з різноманітними викликами стресового характеру. Військові конфлікти, екологічні та технічні катастрофи, соціально-політичні кризи приносять низку втрат, глибоких внутрішніх переживань, а часто ведуть до психологічних порушень. У такі періоди психіка людини потребує високого рівня стресостійкості, сформованих особистісних якостей.
Мета наукового пошуку: теоретичне обґрунтування та емпіричне вивчення психологічних ресурсів особистості різного віку та їх активізація в умовах соціальної депривації.
Завдання: розкрити окремі аспекти активізації психологічних ресурсів особистості у ситуації переживання соціальної депривації;
-проаналізувати механізми процесів адаптації та індивідуалізації суб’єкта, котрий переживає наслідки воєнних дій;
-розглянути та апробувати можливі шляхи профілактики відчуження, фрустрації, нейротичних відхилень у поведінці травмованої особистості.
Об єкт дослідження: особистість в умовах соціальної депривації.
Предмет дослідження: психологічні ресурси депривованої особистості
В умовах обмеження можливості задоволення вітальних (базових) потреб (депривації) індивідуальність утрачає важливі соціально-психологічні орієнтири, оскільки, обмежена в значущих суб’єктивних виборах, вона змушена постійно спрямовувати зусилля на подолання ситуативних обставин. Наприклад, якщо людина переживає тяжке захворювання і змушена тривалий період перебувати на стаціонарному лікуванні, то їй доводиться звужувати коло звичних інтересів, здебільшого дбаючи про збереження життя на фізіологічному рівні. Поступово з’являється неадекватна залежність від волі і ставлення інших людей (відносно невеликої групи), відбувається непомітний перехід на позицію «адаптивної дитини».
Тривале перебування в одній ролі зміщує нормативи життя, загострює акцентуації характеру, а інколи «паралізує» активність настільки, що суб’єкт починає боятися проявити «несанкціоновану» ініціативу навіть для задоволення звичних і важливих потреб, які «заганяються» в підсвідоме.
У результаті такої гіперболізованої адаптивності в поведінці індивіда все частіше з’являються невротичні синдроми, посилюються страхи, формується недовіра до оточення та незадоволення собою. Відбувається руйнування внутрішньої організації психіки.
Оцінюючи важливість цієї проблеми, вчені спробували систематизувати окремі наукові міркування, визначившти основними такі потреби:
- у модальних стимулах;
- у засобах дієвого научіння;
- у первинних суспільних зв’язках (особливо з матір’ю), які забезпечують необхідну інтеграцію особистості;
- у суспільній самореалізації, оволодінні різними суспільними ролями й ціннісними орієнтирами.
Очевидною є важливість урахування кроскультурних відмінностей (залежності від батьків, особливостей соціалізації, актуальності тих чи інших цінностей тощо).
У соціально-психологічній літературі та в побуті має місце таке розуміння психічної депривації, у якому враховується вплив різних несприятливих факторів. Як правило, ці фактори діють сукупно, тому виділити їх можна лише в експериментальних умовах. У зв’язку з таким баченням проблеми, Й. Лангмейєр. та З. Матейчек. виділяють такі форми психічної депривації:
- депривація стимульна (сенсорна): знижена кількість сенсорних стимулів або їх обмежена динамічність та модальність;
- депривація значень (когнітивна): надто мінлива, хаотична структура зовнішнього світу, яка не дає можливості розуміти, передбачати і регулювати те, що відбувається довкола;
- депривація емоційного ставлення (емоційна): недостатня можливість для встановлення особистісно-інтимного емоційного ставлення до будь-кого або ж переривання уже встановленого емоційного зв’язку;
- депривація ідентичності (соціальна): обмежена можливість для засвоєння автономної соціальної ролі.
Особливий вплив на особистість здійснює соціальна депривація, яка вражає глибинні основи психіки, деформує світобачення, сприяє розвиткові конформізму та негативізму, поглиблює акцентуацію.
Як обмежуючий та дезорганізуючий фактор, найчастіше виступає соціальне середовище, яке не завжди надає особистості виняткового права на самоповагу та самоідентичність.У результаті переживання дефіциту хорошого ставлення, тепла та турботи, порушення звичних соціальних зв’язків можна спостерігати в поведінці суб’єкта певні відхилення, що в першу чергу спричинені змінами в структурі особистості, переоцінкою цінностей, функціональною перебудовою тощо. Важливе місце посідає специфіка формування життєвих сценаріїв, які опосередковують соціальні впливи.
У процесі здійснення адекватної психологічної допомоги важливо паралельно реалізувати профілактичні задуми, спрямовані на загальне підвищення здатності особистості до адаптивного функціонування в середовищі та протистояння відтермінованим (вторинним) наслідкам психологічної травми.
У рамках наукової школи захищено 8 кандидатських дисертацій: Вінс В. А. «Психологічні особливості переживання вікової кризи підлітками шкіл-інтернатів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», 2003р. (диплом ДК №020264), Лановенко Ю.І. «Психологічні особливості переживання суб’єктом юнацької кризи», 2005 р. (диплом ДК №033687), Дудар О.В. «Динаміка міжособистісної перцепції старшокласників», 2008р. (диплом ДК №050840), Башук Л.П. «Мотиваційні чинники працевлаштування особистості юнацького та дорослого віку», 2010 р. (диплом ДК №061882), Бєлякова С.М. «Соціально-психологічні детермінанти особистісного розвитку близнюків у період дорослішання», 2011 р. ( диплом ДК № 067556), Костіна Т. О. «Особливості усвідомлення життєвих сценаріїв у юнацькому віці», 2013 р. (ДК №015639), Ніколаєва Л.О. «Розвиток асертивності підлітків у різних умовах соціалізації», 2016 р.